РПЦЗ: история - історія - history
Русская Православная Церковь Заграницей
Русская Православная Церковь Заграницей (РПЦЗ) организационно основана в ноябре 1920 года по благословению законной Церковной власти – Синодом и Высшем Церковном Советом под председательством святого Патриарха Тихона (Указ №362). Причиной образования самостоятельного церковного управления за границей было то, что вследствие боевых действий и установления границы стала невозможна связь с Патриархом Тихоном, а сам Патриарх подвергся изоляции и давлению со стороны советской власти.
Русская Зарубежная Церковь основана не самовольно, а канонически, законно – постановлением Высшей Церковной власти.
Это управление признали все Поместные Церкви и обращались к нему, как представительству Русской Церкви, поскольку связи с Патриархом Тихоном не было.
После смерти в 1925 году Патриарха Тихона в СССР было невозможно созвать Собор и избрать каноническую церковную власть, поэтому во главе Церковного управления в Москве находились разные иерархи, поставленные не соборным путём, а "по завещанию". Один из таких предстоятелей "по завещанию" – бывший обновленец митрополит Сергий (Страгородский), не выдержал давления и в 1927 году издал Декларацию, в которой засвидетельствовал полное подчинение коммунистическому правительству. Из-за этого предательства РПЦЗ прекратила свою декларативную связь с центром в Москве, и, с этого времени, не имеет никакого отношения к Московскому управлению. В то же время, РПЦЗ сохранила духовное единство с гонимой в СССР Катакомбной Церковью, которая также разорвала все отношения с "советской церковью", и некоторые её части даже предали эту "советскую церковь" анафеме.
4 сентября 1943 года, на встрече с тремя "лояльными" митрополитами, Сталин, из политических соображений, решил образовать подчинённую коммунистическим властям "православную церковь", и через 3 дня, по его указанию, был проведён Архиерейский собор из 19 специально отобранных архиереев, которые "избрали" назначенного Сталиным Сергия (Страгородского) "патриархом". Так была основана сегодняшняя Московская патриархия.
Московская патриархия образована 8 сентября 1943 года неканонически, по воле коммунистического диктатора Иосифа Сталина, который и есть её основатель.
Нынешняя Московская патриархия есть раскол в Русской Православной Церкви, устроенный богоборческой властью.
Поскольку РПЦЗ в СССР расценивалась как антисоветская организация, коммунистическая власть делала всё возможное для её дискредитации и ликвидации.
После войны, давлением и подкупом Кремлём предстоятелей Поместных Церквей, а также из-за активной экуменической деятельности самих предстоятелей, общение РПЦЗ с Поместными Церквями было прекращено.
После падения "железного занавеса" за границу хлынули потоки эмигрантов из бывшего СССР, которые наполнили приходы Зарубежной Церкви. В этих условиях Кремль увеличил усилия по ликвидации независимой от Москвы Церкви.
17 мая 2007 года состоялось подписание унии части РПЦЗ с Московской патриархией, при том, что МП не отреклась от того, что изначально являлось причиной разделения с РПЦЗ. При этом Московская патриархия признала Русскую Зарубежную Церковь, вопреки прошлой многолетней клевете, канонической и не раскольнической.
Не вся Зарубежная Церковь соединилась с МП, сохранилась её часть, оставшаяся верной заветам Отцов РПЦЗ и Катакомбной Церкви.
РПЦЗ содержит непрерывное преемство от Церкви времён князя Владимира до наших дней, в то время как Московская патриархия, заключив союз со Сталиным, отпала от Тела Христова.
РПЦЗ остаётся свободной в вопросе воссоединения с другими частями Русского православия, в частности, с Московской патриархией. Но мы не считаем возможным воссоединение с ней потому, что она отступила от пути Святых Отцов и ныне пребывает 1) в ересях экуменизма (то есть, её руководство считает, что следует объединиться со всеми еретиками, осуждёнными Вселенскими Соборами и Отцами последующих времён, и, соответственно, мо́лится совместно с еретиками вопреки Церковным Канонам и Правилам), 2) сергианства (зависимость от внешних антихристианских сил – сознательно выбранная несвобода в своих действиях и решениях), а также 3) по причине нравственного и духовного разложения её высшего священноначалия.
Русская Зарубежная Церковь искренне желает Московской патриархии полного выздоровления от всего, что было в неё привнесено богоборческой коммунистической властью, но, памятуя слова Апостола Павла: "Еретика, после первого и второго вразумления, отвращайся, зная, что таковой развратился и грешит" (Тит 3.10-11), РПЦЗ не считает возможным спасение души в каком бы то ни было "еретическом развращённом и грешном" сообществе.
РПЦЗ ныне состоит в братском евхаристическом единстве с сохранившими в чистоте предание Святых Отцов Старостильными Церквями Греции, Румынии, Болгарии и Свободной Сербской Церковью.
Руська Православна Церква Закордоном
Руська Православна Церква Закордоном (РПЦЗ) заснована в листопаді 1920 року з благословення Вищої Церковної влади в Росії - на з'єднаному засіданні Священного Синоду і Вищої Церковної Ради, під головуванням святого Патріарха Тихона (Указ №362). Причиною утворення самостійного церковного управління за кордоном було те, що внаслідок бойових дій і встановлення кордону став неможливим зв'язок з Патріархом Тихоном, а сам Патріарх піддався ізоляції і величезному тиску з боку радянської влади.
Руська Зарубіжна Церква заснована не самовільно, а канонічно, законно - постановою Вищої Церковної влади.
Це управління визнали всі Помісні Церкви і зверталися до нього, як до представництва Руської Церкви, оскільки зв'язок з Патріархом Тихоном був неможливим.
Після смерті в 1925 році Патріарха Тихона в СРСР було неможливо скликати Собор і утворити канонічну церковну владу, тому на чолі Церковного управління знаходилися різні ієрархи, обрані не канонічним соборним шляхом, а "за заповітом". Один з таких предстоятелів "за заповітом" - колишній обновленець митрополит Сергій (Страгородський), не витримавши тиску радянської влади, здався і підкорився їй. У 1927 році він видав Декларацію, в якій засвідчив повне своє підпорядкування комуністичній владі. Через цю зраду РПЦЗ припинила своє декларативне підпорядкування центру в Москві, і, з тих пір, не має ніякого відношення до Московського управління. У той же час, РПЦЗ зберегла духовну єдність з гнаною в СРСР Катакомбною Церквою, яка також розірвала всі відносини з "радянської церквою", і деякі її частини навіть наклали на "радянську церкву" анафему.
Одним із наслідків підпорядкованості богоборчому уряду стала заява митрополита Сергія (Страгородського) від 15 лютого 1930 року, в якій він відрікся від усіх мучеників за Христа і сповідників, заявивши, що гонінь на Церкву в СРСР немає, а всі священнослужителі та віруючі люди у в'язницях і таборах перебувають не за віру, а за кримінальні злочини. Тобто, в "радянській церкві", за словами її предстоятеля, не було і немає жодного мученика і сповідника. Ця заява не скасована в МП донині.
4 вересня 1943 року, на зустрічі з трьома "лояльними" митрополитами, Сталін з політичних міркувань і виконуючи вимоги союзників у війні, прийняв рішення утворити підпорядковану собі "православну церкву" і вже 8 вересня за його вказівкою було проведено Архієрейський собор з 19 схильних до компромісів архієреїв (в 1917 році в РПЦ було 163 архієрея, в 1942 в МП залишилося 28 - не рахуючи зарубіжних і катакомбних), які "обрали" призначеного Сталіним Сергія (Страгородського) "патріархом" і, відповідно, була адміністративно заснована сьогоднішня Московська патріархія.
Московська патріархія утворена 8 вересня 1943 року неканонічно, з волі комуністичного диктатора Йосипа Сталіна, який і є її засновник.
Це був розкол Руської Православної Церкви, спланований і вчинений богоборчою комуністичною владою, і з самого початку повністю підконтрольний радянському уряду, що ставив своєю кінцевою метою повне знищення релігії.
Руська Православна Церква Закордоном не визнала ні цього, ні всіх наступних "патріархів", поставлених радянською владою. Після війни, тиском і підкупом Кремлем через Московську патріархію предстоятелів Помісних Церков, а також активну екуменічну діяльність самих предстоятелів, спілкування РПЦЗ з Помісними Церквами було припинено.
Оскільки РПЦЗ в СРСР розцінювалася як антирадянська організація, комуністична влада робила все можливе для її дискредитації і ліквідації. Після падіння "залізної завіси" з колишнього СРСР за кордон хлинули потоки радянських людей, які наповнили парафії Зарубіжної Церкви. У цих умовах Кремль збільшив зусилля по ліквідації нашої Церкви, на чолі цих зусиль став особисто Президент РФ Володимир Путін.
17 травня 2007 року відбулося підписання унії частини РПЦЗ з Московською патріархією, при тому, що МП не відріклася від того, що спочатку було причиною розділу з РПЦЗ, а ось зрадники ганебно зріклися минулого Зарубіжної Церкви, всіх її Указів та Постанов, пов'язаних з Московською патріархією. Тобто, уніатами був підписаний Акт зречення від усього шляху Отців РПЦЗ заради входження в МП. Президент РФ Путін тоді заявив, що тільки зараз закінчилася Громадянська війна, в якій, відповідно, перемогла сторона радянської влади. При цьому Московська патріархія визнала Руську Закордонну Церкву, всупереч минулому багаторічному наклепу, канонічною і не розкольницькою.
Але, слава Богу, не вся Зарубіжна Церква пішла на унію, і зберіглася значна її частина, що залишилася вірною заповітам своїх Отців і Отців Катакомбної Церкви. Частина, що залишилася вірною Священному Переданню Церкви, зберегла безперервне спадкоємство від Церкви часів князя Володимира до наших днів, в той час як Московська патріархія, уклавши союз із Сталіним, відпала від Тіла Христового.
Руська Православна Церква Закордоном за всю свою історію жодного разу не впадала в розкол, єресь і інші відступи, і залишається донині справжньої берегинею і продовжувачкою Святого православ'я в його руській традиції.
Ми вільні у питанні возз'єднання з іншими частинами Руського православ'я, зокрема, з Московською патріархією. Але ми не вважаємо за можливе возз'єднання з нею тому, що вона відступила від шляху Святих Отців і нині перебуває 1) в єресях екуменізму (тобто, її керівництво вважає, що слід об'єднатися з усіма єретиками, засудженими Отцями Вселенських Соборів і Отцями наступних часів, і, відповідно, молиться разом з єретиками всупереч Церковним Канонам і Правилам), 2) сергіанства (залежність від зовнішніх політичних і антихристиянських сил - свідомо обрана несвобода в своїх діях і рішеннях), а також 3) через моральне і духовне падіння її вищих очільників.
Руська Зарубіжна Церква щиро бажає Московській патріархії повного одужання від усього, що було до неї привнесене богоборчою комуністичною владою, але, пам'ятаючи слова апостола Павла: "Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що розбестився такий та грішить, і він сам себе засудив" (Тит 3.10-11), РПЦЗ не вважає за можливе порятунок душі в якому б то ні було "єретичному розбещеному і грішному" співтоваристві.
Тому ми, за заповітом Апостола, "цураючись єретиків", знаходимося в братській євхаристійній єдності з тими, хто зберегли такими як є Передання Святих Отців і єдиновірними з нами старостильними Церквами Греції, Румунії та Болгарії.
Russian Orthodox Church Outside of Russia
The Russian Orthodox Church Outside of Russia (ROCOR) was founded in November of 1920, with the blessing of the Supreme Church Authority in Russia - at a joint session of the Holy Synod and the Supreme Church Council, under the chairmanship of St. Patriarch Tikhon (Decree № 362). The reason for the formation of an independent church administration abroad was that due to hostilities and the establishment of a natural border, communication with Patriarch Tikhon became impossible. Patriarch Tikhon himself was isolated and subjected to great pressures from the Soviet authorities.
The Russian Orthodox Church Outside of Russia was founded not arbitrarily, but canonically, legally - by the decree of the Supreme Church Authority.
This administration was recognized by all Local Churches and appealed to it as a representation of the Russian Church, since communication with Patriarch Tikhon was impossible.
After the death of Patriarch Tikhon in 1925 in the USSR, it was impossible to convene a Council and to form a canonical ecclesiastical authority, therefore, there were different hierarchs at the head of the Church administration, placed there not through the canonical, conciliar way, but "by designation". One of those "by designation" primates- a former Renovationist, Metropolitan Sergius (Stragorodsky), unable to withstand the pressure from the Soviet authorities- surrendered and submitted to them. In 1927, he issued a Declaration which testified to his complete submission to the communist authorities. Because of this betrayal, the ROCOR ceased its declarative submission to the center in Moscow, and, since then, has nothing to do with the Moscow administration. At the same time, the ROCOR preserved its spiritual unity with the persecuted Catacomb Church in the USSR, which also broke all ties with the "soviet church". Some parts of the Catacomb Church even declared an anathema on this "Soviet church".
One of the consequences of the subordination to the God-warring government was Metropolitan Sergius' (Stragorodsky) statement of February 15, 1930, in which he renounced all of Christ's martyrs and confessors, saying that there was no persecution of the Church in the USSR, and that all the priests and believers held in prisons and camps are there not because of their faith, but because of criminal offenses. This is the belief of the "Soviet church"- according to her primate- that there was not, and there is not one martyr nor confessor. This statement has not been denounced by the MP to this day.
On September 4, 1943, at a meeting with three "loyal" metropolitans, for political reasons and for the fulfillment of the demands of the allies in the war, Stalin decided to form an "Orthodox Church" subordinate to himself. Therefore, on September 8, 1943, according to his instructions- a Bishops' Council, made up of 19 bishops who were inclined to compromise, was held. (In 1917, the ROC had 163 bishops. In 1942 there were 28 left in the MP - not counting the foreign and catacomb bishops.) They "elected" the "Patriarch" Sergius (Stragorodsky), appointed by Stalin, and, as a result- the current Moscow Patriarchate was administratively founded.
The Moscow Patriarchate was formed on September 8, 1943, uncanonically, according to the will of the Communist dictator Joseph Stalin, who is its founder.
It was a schism in the Russian Orthodox Church, planned and implemented by the godless Communist government. This schism was initially completely under the control of the Soviet government, which set as its ultimate goal the complete destruction of religion.
The Russian Orthodox Church Outside of Russia did not recognize this new administration, nor any of the subsequent "patriarchs" assigned by the Soviet authorities. After the war, a process of pressure and bribery by the Kremlin through the Moscow Patriarchate began, of the Primates of the Local Churches. Also, as a result of the active ecumenical participation of these primates themselves, intercommunication between ROCOR and the Local Churches was severed.
Since the ROCOR in the USSR was regarded as an anti-Soviet organization, the communist authorities did everything possible to discredit and abolish it. After the fall of the "iron curtain" from the former USSR, streams of Soviet people flooded the border, which then filled the parishes of the Church Abroad. As a result of these circumstances, the Kremlin has increased its efforts to eradicate our Church, with these efforts of eradication being led by President Vladimir Putin himself.
On May 17th 2007, the union of a part of the ROCOR with the Moscow Patriarchate was signed, despite the fact that the MP did not renounce that which was originally the reason for its separation from the ROCOR; however, on their part, the traitors shamefully renounced the past of the Church Abroad, and all of its Decrees and Resolutions in relation to the Moscow patriarchate. That is, those who went with the union, signed an Act of renunciation from the whole path of the ROCOR Fathers, for the sake of joining the MP. The Russian President Putin then said that only now the Civil War had ended, a war in which, respectively, the side of the Soviet power had won. At the same time, the Moscow Patriarchate recognized the Russian Church Abroad as canonical and not schismatic, despite the many years of slander. But, thank God - not all the members of the Church Abroad went with the union. The part which remained, is the part which has remained true to the behests of its Fathers and the Fathers of the Catacomb Church. The Church which remains faithful to Sacred Tradition, contains an uninterrupted continuity with the Church beginning with the times of Prince Vladimir up until our day, while the Moscow Patriarchate - at the moment of its formation, through an alliance with Stalin - fell away from the Body of Christ.
In all of its history, the Russian Orthodox Church Outside of Russia never fell into a schism, heresy or any other deviations, and to this day- remains the true guardian and successor of Holy Orthodoxy in its Russian tradition.
We have the freedom to choose, concerning the matter of reunification with other parts of Russian Orthodoxy, and in particular, with the Moscow Patriarchate. But we do not consider it possible to reunite with her, because she has departed from the path of the Holy Fathers and now remains: 1) in the heresies of ecumenism (that is, her leadership believes that it is necessary to unite with all heretics condemned by the Fathers of the Ecumenical Councils and the Fathers of the latter times, and, respectively, prays together with heretics despite the Church Canons and Rules), 2) in Sergianism (dependence on external political and anti-Christian forces- a consciously chosen lack of freedom in its actions and decisions), and 3) in the infliction of moral and spiritual corruption (decay) of her higher hierarchy.
The Russian Church Outside of Russia sincerely desires a complete recovery for the Moscow Patriarchate from everything that was introduced into it by the godless communist authorities. Remembering the words of the Apostle Paul: "A man that is an heretick, after the first and second admonition reject; Knowing that he that is such is subverted, and sinneth, being condemned of himself." (Titus 3:10-11), the ROCOR does not consider the salvation of one’s soul to be possible in whichever "heretical, depraved and sinful" community.
Therefore, according to the apostle's admonition, and "having turned away from heretics"- we stand in fraternal eucharistic unity with those who have preserved in purity the traditions of the Holy Fathers, including the like-minded with us in the faith Old Calendar Churches of Greece, Romania and Bulgaria.
Файл для печати на русском a-roca-rus
Файл для друку українською a-roca-ua
File for printing in English a-roca-eng
Дополнительно о РПЦЗ:
Краткая справка О каноничности Русской Православной Церкви Заграницей
Истинная Православная Церковь перед лицом ереси экуменизма Догматические и канонические вопросы (Принято совместно РПЦЗ и ИПЦ Греции, Румынии и Болгарии)
Метки: рпцз, история рпцз, митрополит агафангел